Відповідно до Конституції України та Сімейного кодексу України на обох з батьків покладається однаковий обов’язок щодо утримання своїх дітей, в незалежності від того, чи перебувають чоловік та жінка у шлюбі, або ж шлюб між ними є розірваним. Після розірвання шлюбу між подружжям, у якому є неповнолітні діти, суд за заявою одного чи обох з батьків може визначити місце проживання дитини за одним з батьків та, у разі необхідності, врегулювати питання щодо порядку утримання дитини.

Обов’язок щодо утримання дитини у разі розірвання шлюбу між її батьками може бути виконаний у різні способи. Відповідно до першого способу, батьки за домовленістю між собою вирішують, яким чином той з батьків, що проживає окремо від дитини, буде приймати участь у житті дитини, зокрема забезпечувати її у матеріальному плані.

Якщо ж колишнє подружжя не може дійти згоди у питанні щодо виконання обов’язку утримувати дитину, кошти на таке утримання за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Той з батьків, що проживає окремо від дитини, з дати набрання законної сили рішенням суду зобов’язаний сплачувати аліменти на утримання дитини другому з батьків.

Варто зазначити, що навіть у разі вирішення у судовому порядку питання щодо стягнення аліментів, той з батьків, що їх сплачує, не звільнений від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Відповідно до ст. 185 Сімейного кодексу України дані розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. До того ж, особа, яка сплачує аліменти на дитину, в повній мірі не є застрахованою від того, що їхній розмір може бути збільшений у судовому порядку.

З огляду на те, що деякі з батьків можуть відмовитися нести обов’язок грошового утримання своїх дітей до їхнього повноліття з певних причин (через відсутність стабільного заробітку, виїзд на постійне місце проживання до іншої країни, небажання бути боржником зі сплати аліментів), постає питання про пошук альтернативного способу виконання обов’язків щодо утримання дитини.

Тому, для деяких з батьків оптимальним варіантом при вирішенні питання щодо утримання дитини є обрання способу, відмінного від сплати аліментів, зокрема у спосіб, що встановлений ст. 190 Сімейного Кодексу України, а саме укласти договір про припинення права на аліменти у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно. Таким нерухомим майном може бути житловий будинок, квартира, земельна ділянка та інші нерухомі речі, що мають такий правовий статус відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного Кодексу України. Укладення такого договору позбавляє того з батьків, хто відступив нерухоме майно, обов’язку грошового утримання дитини у вигляді сплати аліментів, однак, згідно ч. 3 ст. 190 Сімейного Кодексу України, не звільняє його від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

При обранні даного способу важливим є дотримання низки умов, які є обов’язковими для даного виду договору.

По-перше, даний договір укладається з дозволу органу опіки та піклування.

По-друге, такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. При цьому набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. За дотримання вищезазначених умов, у разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.

При укладенні договору про припинення права на аліменти варто також пересвідчитись в тому, що будинок, квартира або її частина дійсно перебуває у власності того з батьків, хто проживає окремо від дитини, та таке право є належним чином оформлене.

З моменту держаної реєстрації права власності на нерухоме майно, дане майно не може відчужуватись тим з батьків, на утриманні якого перебуває дитина без отримання попередньо дозволу на це від органу опіки та піклування. З досягненням дитиною повноліття, остання набуває право в повній мірі самостійно розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Вирішуючи питання щодо можливості укладення договору про припинення права на аліменти, слід пам’ятати, що даний договір в судовому порядку може бути визнаний недійсним або розірваний за заявою однієї зі сторін з огляду на порушення його умов. Перелік даних умов є вичерпним. Так, відповідно до ч. 6 ст. 190 Сімейного кодексу України, договір визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. В даному випадку у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

Єдиною умовою для розірвання зазначеного договору тим з батьків, який проживає окремо від дитини, є невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.