Коментар для РБК-Україна молодшого юриста юридичної компанії "Муренко, Курявий і Партнери" Анастасії Швиткіної

Банківська таємниця в Україні законодавчо захищена на високому рівні.

Так, стаття 1076 Цивільного кодексу України передбачає, що банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Це положення розкривається статтями 60 та 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які визначають перелік інформації, що становить банківську таємницю, встановлюють суворі правила доступу до банківських даних і визначають відповідальність за їх розголошення.

Проте, як відомо, на практиці все відбувається дещо інакше.

Національний Банк України неодноразово наголошував на вагомості та значущості банківської інформації. Зокрема, Голова НБУ Андрій Пишний вважає, що значення інституту банківської таємниці є не менш важливим, ніж визначений у Конституції принцип презумпції невинуватості, яка становить фундамент довіри в суспільстві.

Кожен банк у свою чергу відповідальний за збереження банківської таємниці щодо своїх клієнтів.

Так, законодавчо визначено, що надання банками відомостей про операції, банківські рахунки чи платіжні картки клієнтів може здійснюватися винятково з наступних підстав:

• самим клієнтам (їхнім представникам) на запит або з письмової згоди клієнта;
• за рішенням суду;
• правоохоронним чи державним органам, які мають відповідні повноваження, проте виключно у випадках, у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність».

Тобто, фактично, розкриття банківської таємниці може здійснюватися лише за безпосередньої згоди особи, щодо якої надається інформація або ж для цілей захисту прав конкретних осіб державними структурами за наявності вагомих підстав.

Поряд із тим, із появою державних програм «Національний кешбек» та «Зимова єПідтримка» з’явилася досить цікава тенденція, коли банк отримує безпосередній дозвіл на розкриття банківської таємниці від клієнта.

Розгляньмо Договір на відкриття рахунку для отримання «Національного кешбеку» від ПриватБанк.

У пункті 8.7. Заяви на відкриття відповідного рахунку зазначається, що «Підписанням цієї Заяви Клієнт надає дозвіл Банку на розкриття інформації, що становить банківську таємницю (далі – Дозвіл) щодо платіжних операцій за всіма чинними поточними рахунками з емісією Платіжної картки та зокрема за поточними рахунками з емісією Платіжної картки, які можуть бути відкриті Клієнтом у майбутньому, третім особам, що визначені в Постанові КМУ в межах і в обсязі, необхідному для виконання Постанови КМУ та умов цього Договору». Разом з тим, зазначається, що зазначений дозвіл може бути відкликано на вимогу клієнта.

Підписання вказаних умов надає банку дозвіл на розкриття банківської таємниці клієнта на підставі добровільної письмової згоди.

Подібне положення містяться й в умовах тримання коштів за державною програмою «Зимова єПідтримка».

У зв’язку із великою кількістю звернень користувачів програм щодо доцільності вимоги окремих банків про розкриття банківських даних та надання згоди на передачу інформації про платіжні операції, Міністерство економіки України повідомило, що для нарахування коштів у рамках Національного кешбеку необхідною є інформація виключно про платіжні операції, що стосуються купівлі чи повернення українських товарів, що беруть участь в програмі.

Мінекономіки також зазначило, що вимоги з боку банків про надання згоди на розкриття інших даних у разі наявності таких у Міністерстві вважають недоцільним.

Положення договорів, що укладаються між банками та їх клієнтами, вимагають значної уваги та аналізу їх умов під час підписання. Надання письмового дозволу на розкриття банківської таємниці важливим кроком, і клієнтам слід підходити до цього з обачністю. У випадку участі в державних програмах, коли банк може отримати доступ до інформації про платіжні операції клієнта, важливо ретельно оцінювати, які саме дані будуть розкриті та для яких цілей.

Враховуючи усе викладене, захист банківської таємниці в Україні, що забезпечується Національним банком України та іншими уповноваженими банками працює на гарному рівні, проте завжди потрібно бути обачними до того, кому надається згода на розкриття банківської таємниці, з якою метою та щодо яких даних.

Щодо скасування банківської таємниці для Державної податкової служби України.

Нещодавно в ефірі подкасту «УТ-2» міністр фінансів України Сергій Марченко виступив за надання Державній податковій службі України безпосереднього доступу до фінансових даних громадян України, що зараз становлять банківську таємницю. На думку Міністра це буде втілено в рамках Євроінтеграції.

Національна стратегія доходів до 2030 року (затверджена розпорядженням КМУ від 27 грудня 2023 року №1218-р) передбачає, що у 2025-2027 роках банки, фінансові установи та надавачі платіжних послуг мають надавати ДПС доступ до даних про рух коштів на рахунках. Це стане можливим після вдосконалення системи захисту інформації в податковій службі.

В обґрунтування такої ініціативи було покладено законодавчі зміни у країнах ЄС, що відбулися на початку 2018 року. Зокрема, тоді ДПС було надано інформацію про будь-які відкриття будь-яких банківських рахунків, розширено перелік доходів платників податків, що пов’язані із залишками коштів на рахунках, дивідендами тощо, інформацією про які податкові служби зобов'язані автоматично обмінюватися.

Такі заходи мали на меті забезпечити обмін даними між країнами ЄС, щоб уникнути приховування коштів за кордоном.

До чого може призвести розкриття банківської таємниці для ДПС?

З одного боку, ініціатива щодо розкриття банківської таємниці для ДПС спрямована на посилення податкового контролю, боротьбу із відмиванням коштів та набуття необґрунтованих активів, підвищення прозорості економіки та, як наслідок, збільшення доходу держави, що у військовий час та період відбудови економіки є надзвичайно важливим.

З іншого боку, заходи, заплановані Мінфінансів, не є типовими для Євросоюзу та інших цивілізованих країн, що може негативно вплинути на євроінтеграційні процеси в Україні, адже обмеження дещо суперечать принципам права Європейського Союзу.

Пропонується розкриття даних про рух коштів на рахунках фізичних і юридичних осіб. Це може призвести до втручання в приватне життя, зниження довіри до банківської системи та порушення комерційної таємниці, пов’язаної з банківськими операціями.

Зокрема, якщо банк передає дані про операції клієнта, це може призвести до витоку інформації про контрагентів, фінансові потоки чи інші аспекти бізнесу, що становлять комерційну таємницю.

Окрім того, відповідно положень статті 69 Податкового кодексу України, банки та інші фінансові установи зобов’язані повідомляти податковий орган про відкриття або закриття рахунків чи електронних гаманців юридичними та самозайнятими особами, що вже розкриває деякі відомості для відповідних служб.

Загалом, скасування банківської таємниці для Державної податкової служби України — це складна реформа, яка потребує збалансованого підходу. З одного боку, вона має потенціал підвищити податкові надходження та прозорість економіки, але з іншого боку — створює значні ризики для прав громадян, бізнесу та довіри до банківської системи. Вочевидь, впровадження такої ініціативи потребує ретельної оцінки її наслідків, чітких законодавчих обмежень і гарантій захисту даних, а також безпосереднього узгодження процесу передання даних із Національним банком України та іншими уповноваженими банками.

Вважаю, що розкриття банківської таємниці має відбуватися лише за рішенням суду. Це дозволить гарантувати, що доступ до фінансових даних буде здійснюватися виключно в межах чітко визначених правових підстав.