Фінансовий моніторинг — це комплекс заходів, які банки проводять, щоб запобігти незаконним фінансовим операціям, таким як відмивання грошей, фінансування тероризму чи інші шахрайські дії. Однак цей процес часто стає випробуванням для звичайних клієнтів, які раптово стикаються з блокуванням рахунків, вимогами надати документи чи зупиненням транзакцій.

Банківські установи, керуючись вимогами законодавства, дедалі частіше блокують рахунки, зупиняють операції та запитують купу документів. Для клієнтів, які не розуміють, як працює ця система, це часто виглядає як свавілля.

Ключовою проблемою є відсутність прозорості та зрозумілості у процесі фінансового моніторингу. Банки розробляють власні політики перевірки транзакцій, базуючись на загальних вимогах закону, але застосовують їх по-різному. Тож клієнт може зіткнутися із ситуацією, коли одна й та сама операція у різних банках трактуватиметься зовсім інакше. Один банк може без проблем провести транзакцію, тоді як інший заблокує рахунок через підозру в нелегальній діяльності.

Клієнти банків мають можливість і навіть повинні ознайомитися з правилами фінансового моніторингу, програмами проведення первинного фінансового моніторингу та іншими документами з питань фінансового моніторингу. Такі документи приймаються відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 07.06.2024 року №282 та публікуються банками на офіційних сайтах та інших ресурсах.

Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» визначено порогові та підозрілі фінансові операції (статті 20, 21 Закону України про запобігання відповідно), що викликають сумнів у їх легітимності та законності.

Глобально, система фінансового моніторингу має на меті виявляти "порогові" та "підозрілі" операції. Операції на значні суми, транзакції з офшорними юрисдикціями чи незвичайна поведінка клієнта викликають особливу увагу. Закон передбачає автоматичний моніторинг операцій на суму понад 400 тисяч гривень, але й дрібніші суми можуть стати причиною перевірки, якщо банк вважає їх підозрілими.

І тут починаються проблеми: клієнту часто бракує інформації, чому саме його операція була зупинена та які документи необхідно надати, аби довести законність своїх дій.

І так, для банка «червоною ганчіркою» стають транзакції:

• якщо хоча б одна із сторін – учасників фінансової операції має реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в державі, що здійснює збройну агресію проти України;

• фінансові операції політично значущих осіб (РЕР), членів їх сім’ї або осіб, пов’язаних з політично значущими особами;

• платіжні операції з переказу коштів за кордон;

• фінансові операції з готівкою (внесення, переказ, отримання коштів);

• фінансові операції електронного резидента (е-резидента).

Натомість, незалежно від суми їх проведення, підозрілими вважаються фінансові операції або спроба їх проведення, якщо суб’єкт первинного фінансового моніторингу (наприклад, банк) має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов’язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Фактично, у такому контексті підозрою вважаються будь-який сумнів у причетності особи до неправомірних дій. Так, нетипові для клієнта або галузі операції, недостатні або неналежні документи, складні транзакції із залученням численних посередників тощо можуть розглядатися як підозрілі.

Приклад практичної ситуації: часто трапляються ситуації, коли клієнт відкриває банківський рахунок, вказує орієнтовний обсяг руху коштів наприклад 50 тис грн. в місяць. Упродовж року він висилає родичам кошти або друзям, перекидає зарплату на новий рахунок. А потім різко на рахунок йдуть надходження різними транзакціями від десятків людей на суму більше наприклад 200 тис. грн.

Зрозуміло що для банка це нетипова активність і банк буде перевіряти звідки ці кошти і за що вам надходили.

Як наслідок – банк зобов’язаний відмовитися від ділових відносин з клієнтом якщо:

• не можна провести ідентифікацію або перевірку клієнта, або встановити кінцевих бенефіціарних власників, і є сумніви, що клієнт діє від свого імені;

• клієнт має занадто високий ризик, або не надає необхідні документи для перевірки;

• клієнт надає недостовірну інформацію або намагається ввести в оману;

• виявлено, що банк або інша фінансова установа є банком-оболонкою або має з ним кореспондентські відносини;

• не можна встановити особу, від імені якої проводиться фінансова операція, або її кінцевого бенефіціарного власника.

Чи є вихід із цієї ситуації?

Клієнтам варто краще розуміти свої права. Законодавство гарантує право на отримання пояснень від банку щодо заблокованих операцій. Клієнт має право вимагати чіткої відповіді, чому його рахунок або транзакція стали об'єктом перевірки. Клієнтам також варто бути готовими до співпраці. Надавати правдиву інформацію про джерела доходів, заздалегідь збирати документи на підтвердження великих операцій - це допоможе уникнути багатьох проблем.

Якщо ж клієнт вважає, що рішення банку, яке було прийняте в рамках виконання вимог фінансового моніторингу, порушує його права або є необґрунтованим, має кілька варіантів дій.

Так, він може звернутися безпосередньо до банку з вимогою надати пояснення причин блокування рахунка або відмови у проведенні операції. Банк зобов'язаний надати відповідь, і клієнт може спробувати вирішити питання шляхом подальшого діалогу.

Якщо це не призведе до позитивного результату, клієнт може звернутися до Національного банку України. Важливо підготувати детальний запит, в якому треба описати ситуацію, вказати порушення та вимагати втручання регулятора. Національний банк України може здійснити перевірку дій банку і, у разі виявлення порушень, застосувати відповідні санкції до фінансової установи.

Окрім того, якщо клієнт вважає, що йому було завдано фінансових або інших збитків через розірвання ділових відносин банком, він має право на компенсацію. Для цього також можна звертатися до Національного банку України, а у разі, якщо такі шляхи не дали результату - звернутися з позовом до суду, оскаржуючи дії банку або регулятора.

Інформація про відмову клієнту в обслуговуванні банком на підставі вимог фінансового моніторингу не є автоматично доступною для інших банків. Також, кожен банк здійснює незалежну перевірку клієнта відповідно до своїх внутрішніх процедур фінансового моніторингу. Тому відмова одного банку не обов'язково призведе до аналогічного рішення іншого банку, якщо той не виявить порушень у діяльності клієнта.

Якщо клієнт не може отримати обслуговування у банках через відмову у зв'язку з порушеннями вимог фінмоніторингу, теоретично він може бути ускладнений у доступі до фінансових послуг. Проте, це не означає, що людина автоматично позбавлена всіх можливостей для здійснення фінансових операцій. За певних умов (наприклад, наявність законних доходів і відповідних підтверджуючих документів) можна звернутися до альтернативних фінансових установ які можуть надати послуги.

Зазначена ситуація не означає, що клієнт буде остаточно позбавлений доступу до фінансової системи, однак можуть виникнути певні труднощі, які потребують уточнення або додаткових кроків для їх подолання.

Важливо зазначити, що коли банк розриває з клієнтом відносини і повертає залишок коштів клієнта на рахунок іншого банку, з великою ймовірністю другий банк також поцікавиться джерелом походження коштів та фінансовою історією. Оскільки банк розриває відносини на підставі ст. 15 ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» інший банк одразу переміщає такого клієнта в потенційну «ризиковану групу».

Фінансовий моніторинг - це важливий елемент сучасної банківської системи, але його ефективність залежить від взаєморозуміння між клієнтами та банками, якісним підтвердженням транзакцій, вчасної актуалізації даних і відсутності сумнівних транзакцій. Лише тоді, ця система почне працювати на благо всіх учасників фінансового ринку.