Про це в коментарі РБК-Україна пояснює молодша юристка юридичної компанії "Муренко, Курявий і Партнери" Анастасія Швиткіна

Процедура вилучення автомобілів для потреб Збройних Сил України сьогодні значно менш хаотична, ніж це було у перші місяці повномасштабної війни. Якщо у 2022 році система фактично працювала в умовах надзвичайної необхідності та дефіциту належного правового регулювання, то зараз механізм військово-транспортного обов’язку вже достатньо детально врегульований законодавством. Так, вилучення або залучення транспорту має відбуватися виключно в межах Положення про військово-транспортний обов’язок (постанова КМУ №1921 від 28.12.2000 зі змінами) та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 3 Положення про військово-транспортний обов’язок, під час мобілізації задоволення потреб військових формувань здійснюється шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій на умовах їх повернення після оголошення демобілізації.

При цьому територіальні центри комплектування та соціальної підтримки можуть здійснювати таке залучення лише в межах затверджених лімітів вилучення та відсоткових норм. Самі ліміти є непублічними, оскільки належать до мобілізаційного планування, однак у відкритих роз’ясненнях Міноборони зазначається, що для бізнесу зазвичай застосовується принцип, за яким вилучення не повинно паралізувати роботу підприємства. На практиці застосовується підхід, за якого вилучення не повинно критично впливати на діяльність підприємства, хоча конкретний відсоток залежить від галузі, регіону, мобілізаційних потреб та рішень місцевих адміністрацій.

Тобто станом на сьогодні автомобіль не можуть просто забрати на блокпості чи вилучити за усною вимогою. Для цього має існувати:

- відповідне розпорядження місцевої державної адміністрації;

- частковий наряд (офіційний документ від місцевої держадміністрації, у якому зазначається, які саме автомобілі підприємство має передати для потреб ЗСУ, куди їх потрібно доставити та у які строки)

- передача транспорту оформлюється актом приймання-передачі.

Це прямо передбачено пунктами 10 та 27 Положення. Акт складається у трьох примірниках і підписується представниками ТЦК, підприємства та військової частини. У ньому обов’язково зазначаються технічний стан транспортного засобу та його балансова або оціночна вартість.

Крім того, пункт 28 Положення дозволяє власнику за власною ініціативою провести незалежну оцінку транспортного засобу за власний рахунок, що особливо важливо для бізнесу, оскільки саме від зафіксованої вартості в подальшому залежить механізм компенсації у разі пошкодження чи знищення техніки.

Щодо фізичних осіб, законодавство встановлює доволі суттєві обмеження для держави. Так, нормативно закріплено, що єдиний ТЗ фізичної особи не підлягає вилученню. Тобто, якщо особа має лише один транспортний засіб, він не підлягає передачі для потреб ЗСУ. На практиці випадки вилучення транспорту у приватних осіб залишаються радше винятковими. До того ж військових зазвичай цікавлять не звичайні легкові автомобілі, а транспорт, який реально має оборонну цінність, такі як позашляховики, вантажівки, мікроавтобуси або ж спеціальна техніка.

Основний акцент сьогодні робиться саме на транспорті юридичних осіб. Для підприємств військово-транспортний обов’язок є частиною мобілізаційних обов’язків. Відповідно до статті 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 15 Положення про військово-транспортний обов’язок, підприємства зобов’язані двічі на рік (до 20 червня та до 20 грудня) подавати до ТЦК, у якому обліковується підприємство, інформацію про наявні транспортні засоби, їх технічний стан та працівників, які працюють на такій техніці.

Також закон передбачає обов’язок повідомляти ТЦК про зміну статусу транспортних засобів. Зокрема, пункт 16 Положення зобов’язує підприємства у семиденний строк інформувати ТЦК про продаж автомобіля, передачу його в оренду, лізинг, зміну власника або інші обставини, через які транспорт в подальшому більше не може бути залучений для потреб військових формувань. Важливо, що така вимога не обмежує купівлю, продаж, оренду транспортних засобів, оскільки підприємство просто подає відповідне повідомлення до ТЦК для звітності.

Водночас у бізнесу часто виникає хибне враження, що така звітність автоматично створює високий ризик вилучення всього автопарку. Насправді це не так. Законодавство містить низку винятків. Зокрема, абзац четвертий пункту 1 Положення передбачає, що від передачі транспортних засобів можуть звільнятися підприємства, які виконують мобілізаційні завдання або якщо їх транспорт безпосередньо задіяний у виробничому процесі виконання таких завдань, забезпеченні високої суспільної потреби. Тобто якщо підприємство може обґрунтувати, що конкретний автомобіль забезпечує безперервну роботу виробництва, логістики чи критичної інфраструктури, це є вагомим аргументом проти його вилучення.

На практиці значення має не лише сам факт використання техніки, а й її технічний стан та роль у діяльності підприємства. Законодавство виходить із принципу мобілізаційної готовності, а отже транспорт, який може бути залучений для потреб ЗСУ, має бути технічно справним, укомплектованим та готовим до експлуатації. Саме тому несправна техніка або транспорт, який фактично не може використовуватись, зазвичай не становить практичного інтересу для ТЦК. Оскільки у звітності підприємства зазначають технічний стан транспорту та водіїв, закріплених за ним, ТЦК під час мобілізаційного планування вже має інформацію про техніку, яка потенційно може бути залучена для потреб військових.

Також окремо законодавство гарантує механізм повернення та компенсації. Відповідно до пункту 30 Положення, транспортні засоби мають бути повернуті підприємствам протягом 30 календарних днів після оголошення демобілізації. Якщо транспорт був пошкоджений або знищений, компенсація здійснюється за рахунок державного бюджету. Пункти 36-41 Положення прямо передбачають право власника на відшкодування шкоди, а у разі повного знищення автомобіля – компенсацію його ринкової вартості на підставі незалежної оцінки, зазначеної в акті приймання-передачі.

Таким чином, саме залучення транспортного засобу під час мобілізації не передбачає автоматичної виплати компенсації власнику. Водночас у разі пошкодження або знищення транспортного засобу під час його використання для потреб військових формувань власник має право на відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету. При передачі транспортного засобу обов’язково фіксується його технічний стан та балансова або оціночна вартість, які надалі використовуються для визначення розміру компенсації.